пріапізм, сертралін та безсмертна душа

Місо стала сталкером

Мати тіло - це жахливо.
Принаймні, для мене. Це наче в мене вже є дитина, яка постійно чогось потребує: то пісяти, то какати, то їсти, то плакати.

Треба дивитися, аби воно нормально спало. Нормально їло. Не перемерзало але й не перегрівалося.

Та ще й переконувати, що я його все одно люблю, навіть якщо якийсь хлопчик сказав про нього щось погане. Хоча насправді, воно мене бісить, але я маю любити його, як, певно мама любить свою дитину, бо це найцінніше що в мене є.

Це важко, переконувати, що їсти піцу о 10й вечора це не корисно, але воно просить задоволення, капризує, маніпулюючи моїми почуттями до нього. До себе.

Певно на добре, що я не маю дітей. Я була б занадто м'якою матір'ю, дозволяла б забагато.

Окрім того, я досі не розумію різницю між 'дати свободу проявлятися' і 'забити хуй'.

Love Hotel, 1985

Пройшла цей ваш тест на кінки і поняла яка я скушна людина

Alfredo Liamas

Ніколи б не подумала, що втулка від туалетного паперу може озвучити мої думки

Jan Welters

Іноді механічний переклад такий чудовий...

Відкриваю збір на лікування ректального пролапсу у цього апельсину 💔 Як завжди пишіть амінь 🙏🏻