Ще трохи лишається до цілунку і до весни. Лоскітно проповзає по горлу тривожна линва любові. Всю ніч до ранку сиплеться дощ на дах, стукотить, як сухий горох. Із відстані краще видно, то розкажи, якими бачили одне одного, коли дивилися майже впритул, і хтось один завжди не витримував, опускаючи очі? Червоні мітки зимових подразнень, губи сухі, очі сльозяться, голос неконтрольовано зривається на фальцет. Ще не цілунок, але в коротких обіймах уже затісно дихати – серце, бойовий цепелін, гарячим повітрям напнутий, роздирає елінг тіла і вивільняється. І не знаю, як задалеко долетить у цей дощ, я не встигла навіть імені йому дати. НазвИ, якщо долетить. Катерина Калитко