Наші відправили діда назад до точки евакуації інші хлопці підхопили його на тачці відвезли в місто вже ввечері його донька набрала і подякувала що вивезли діда. А була бабка яка з ранку ходила по хатах і здавалось би просто шось шукала щоб зробити поїсти і тд. Як пізніше вияснили вона носила русакам пакети з їжею в підвал і передавала на яких точках є наші. Ще був мужик зі старою мамою який казав що не може виїхати бо в нього стара мати. Але він хоч допомагав знайти хати з підвалами. Хоча це все не дає відповідь чому вони не виїхали до того як це стало майже не можливо. От так і виходить що є ті хто сидить до останнього бо то своє, а є ті хто раді щоб усе горіло аби «визволителі» прийшли на руїни і поставили свою ганчірку.
От взагалі різні люди залишаються жити на лінії зіткнення, багато хто думає що все норм і нічого не буде війна далеко(а вона вже 1км від їх хати), хтось думає що буде жити до останнього бо він ту хату строїв, народжував там і взагалі живе усе життя. Був такий собі дід він не хотів виїжджати бо хата і тд. Хлопці зайняли підвал поряд, потім погреб який на території хати діда, бо треба було вирівняти хоть яку лінію оборони і не дати русакам пройти поміж нас. Вони вибігали намагались пробігти у хлопців під носом, наші поливали їх вогнем, а дід сидів і казав виїжджати не буду бо це моя хата я тут все життя. І от так сутки туди-сюди і в хату чи фпв прилетів чи то йобнуло поряд, одним словом хата загорілась як той сірник дід бігав допомагав хлопцям тушити кришу всі туди сюди носились в ітозі все згоріло. Хлопці продовжили тримати оборону. А дід їм каже ну шо треба мені евакуюватися тепер до дочки в Дніпро бо хати нема нічого не залишилось.
Я памʼятаю як ми на зп сиділи в окопах і за нами постійно падали каби з цим йобаним свистом і скрежетом. Ти сидиш в цьому бліндажі вжимаєшься в ту землю і думаєш наскільки сильно зсунеться ґрунт, наскільки близько від тебе воно впаде і приймаєш судьбу ту карту яка тобі просто випаде в цей час, бо ти нічого не рішаєш, рішає фарт. А ця вакумна хуйня яка скинули на Вовчанськ це взагалі в голові не вкладається ОДАБ-1500(а ще є теж саме тіки 9000).
Вже сьогодні читав як для того щоб отримати доступ до роутера, штати патчили 1к роутерів спеціальними платами і сподівалися що один з них попаде в ті руки що їм треба. Фішка с пейджерами це те що повино бути в рашці з новими айфонами які заїжджають до усіх державників та пропагандонів. Рівень таких операції це блєск.
Наступного дня ссошники прийняли першу спробу заїхати в місто. З другого будинку навпроти нас який ховався за першою пʼяти поверхівкою відкрився кулеметний вогонь з хамерів полетіли воги з мк та відповідь з браунінга. В нас був мавік який ми підняли і потроху наблюдали що там взагалі коїться. Трошки підтримали хлопців вогнем з кулемета. Хамера поїхали назад на дисках ми продовжили наблюдати. Тоді мавіки в піхотних групах як у нас буди рідкість, але ми мали один він був не прошитий взагалі літали так. Знайшли на другій пʼяти поверхівці русака на криші який з біноклем дивився за дорогою. В нас не було ніяких скидів(а дуже прикро), в цілому русаки лазили саме в районі пʼяти поверхівок(пізніше ми знайдем там агс, птур, спг, 120 міномет, кулемети) це все було сконцентровано навкруги однієї будівлі. Інфу передавали на штаб і наблюдали далі. Періодично прилітає по складу прямо за нами але благо що є великий бруствер який тримає усе. В ночі чуємо постійно рух техніки зі сторони противника як нам здавалось(пізніше буде відомо що то хтось з суміжників просто включав звук на колонці чи на чомусь подібному, це була спроба психологічно задавити противника). По нам стріляє кулемет імовірно з бтр він орієнтовно на перехресті до нього 400м, наш юний рпгшнік стріляє в сторону бтра, чуємо крики і безпорядочну стрільбу з калашів в різні сторони, але не в нашу піхота з бтр тікає. Ми не чули стрільби зі сторони дороги яку тримали суміжники, це дає мені неприємні мислі за те шо фланг якимось макаром оголився.. З ранку нам сказали що нас будуть міняти, приїхали хлопці на декількох брдмах, ми запригнули в транспорт та поїхали на базу в промзону Балаклії. По приїзду ми розмістились в одній з кімнат і майже одразу заснули.
Згодом наступила ніч то тут то там періодично прилітає, але в цілому ситуація дуже спокійна і тиха. В нас були доволі звичайні теплаки на той час і вони давали картинку на доволі близьку відстань, плюс висока трава по переду не давала взагалі можливості нормально все контролювати, але крутились як могли. В ночі один з наших помітив в пʼяти поверхівці червоний світ в одному з вікон, панки навалили туди з кулемета. (Пізніше вони зайшли на той поверх і знайшли кривавий слід на кухні.) Якийсь загубившийся русак на бензовозі гнав з Балаклії в сторону Вербівки тепер він знатно палає(його розїбали суміжники на правому фланзі вони тримають дорогу) десь в 300м від нас, ми чуємо голос пораненого водія але не можемо його знайти, просить не стріляти. Під ранок я вирішив трошки задрімати, це були самі холодні ночі вересня в тому році саме дві ночі був нормальний такий дубак. Нас попереджали що ворожа авіація може підлітати дуже близько по двом напрямкам завдяки ландшафту. І от коли я майже заснув, я почув наближення гелікоптера і по звуку було зрозуміло що то ворожий, звук його почав пропадати. Я видихнув і постарався якнайскоріше зайнятись найприємнішим ділом в той момент. Але не так сталось як гадалось гелікоптер почав наближатись знов і в цей раз все ближче, він почав відпрацьовувати дуже мерзений звук куди летить не зрозуміло але адреналін вже підскочив так що який там сон. Прилетіло кудись далеко за нас в посадки.
В найближчому селі ми зустрілись з 3 полком ссо їх було декілька хамерів. Їх задача була заїхати на склад та зайти під землю провести там зачистку, а нам треба було пригнути на один з кутів цього складу і тримати оборону. Рушили колоною по посадках в нас один хамер і всі інші тачки це джипи і пікапи(ох і штурм). Проїхали лінію оборони русаків вона повністю пуста, як рушили перші колони то хлопчики все покидали і спетляли з позиції. Десантура поїхала в сторону Яковенкове і тим самим перекрили з тієї сторони трасу на Балаклію по наявній інформації в тому селі базувались вагнера. Ми вже заїхали в Вербівку і там було два варіанти заїзду один через міст а інший через понтону переправу яку накинули на річці середня Балаклійка. Міст був вже підірван тож ми трошки попітляли нашою колоною взад вперед по кругу поки знайшли ту переправу. Хамера подолали переправу без будь-яких проблем, а от далі вже виник ряд деяких нюансів. Понтон не сказати що був встановлений дуже якісно, а вельми на бистру руку коли наші тачки переїжджали його то десь випав рюкзак та рпг, а комусь просто відірвало бампер. Ми вже на Балмолоко заїхали поникали тачки шукаємо де можно так встати щоб не світитись по дорозі по нам вже почало по трошку прилітати, але все мимо. Хлопцям з 3 полку передали що скоро будуть працювати Піони і усім треба знаходитись в укриті. По ходу дії зустрічаю хлопців які в древні роки гоняли за Арсенал, завжди приємно зустріти якихось знайомих в таких не пересічних місцях. Час іде але 3 полк не отримує команду іти вперед, в нас взагалі рація не працює. І тут хлопці з полку видають базу і кажуть «скоро 18 година потім буде темно, ми в ночі працювати не будемо». Здивуванню не було меж, ми глянули з Яновом друг на друга плюнули кекнули і він каже що тоді ми самі поїдемо. Першими на свій кут рухається взвод дяді Гочі, вони Маном повинні зламати паркан і кинути дерево щоб усі інші машини мали змогу заїхати. Потім висуваємось ми і запригуємо на свій кут. Коли ми заїхали склад було не впізнати все в кущах і височенній траві добре що по стандарту є дорога навкруги усього складу. Янов завіз нас на нашу точку. Групи були вже розбиті і всі почали по черзі дружно копати.
