Шануйте мене квітами, пане! Вам виказую цим пошану! Це не входило в мої плани, Одначе від вас я тану. А все ж, коли ви чогось варті, Не затніться отут на старті. Ні, сприймайте це все без жартів! Покажіть десь на гугл карті, Де мені присвятите вірша? Це, звично, у випадку гіршім, Поема від вас все ж миліша, (Цей віршований розмір так тішить). Коли ви забажали втечі, То не маю зовсім заперечень. Тільки вас попрошу про дві речі: Не розводити тут калатнечі Й причинити вхідні двері. Ви ж маєте бути спроможні Купити квитки в партері, Або ж, якщо надто побожні, Не читати листа цього далі, Бо ж другі акти за традицією Не надто виходять вдалі. Тепер з пропозиціями: Одразу до суті справи. Між нема перепонів Для продовження вистави, Якщо маєте кілька гандонів. Отож, сядьте на мене зверху, Тисніть сильніше, друже! У вас такі пружні стегна, У вас такі руки дужі. Продовжуйте в цьому дусі, У вас на це хисту стане, Наче в дешевій порнусі, Грайте з моїми перстами. Прелюдії місце й час, А далі: сценарій відомий. Напишіть же мені без прикрас: Коханці ми чи знайомі.
*** Лютневі віруси, у кожної собаки насморк, Аби весіннього повітря глибоко вдихнути, На шиї хочеться відчути ніжний зашморг, І свій політ останній з табуретки їбанути.
Невеселе й сумбурне життя, що без дрочки, Нема геть нічого - пусті заморочки, Бо знає дорослий, знає й дитина: Онанізму данина - то гарная днина. Отож вам лишаю просте напуття: Рукоблудствуйте, друзі, до забуття. 💋😼
*** А пишуть про секс цнотливі: Захмарені трансом, бурхливим, хтивим, Малюють сюжети, немов олівцями, Як руки блукають чиїмись хребцями, Мов на зоряній карті: відмітини, родимки, Пустотливі жаринки, доторків вогники, Комети, планети, метеорити, З-під вій мерехтливі нефрити. І обличчам сп'янілим, як від наркотиків, Їм приходить у чистій подобі еротика. Вони випивають міцне щось з ключиць, Відкинувшись в пристрасті горілиць, Закусивши хіба повнотою стегон, Закінчують так... душевно?
У ритмі вальсу із роззлюченим торнадо, До вас звертаюся, пасажирська громадо, Люба секто київського метрополітену, Ви найповажнішого свого члена, Хоч і помороженого й задрюченого, З телефоном завжди на беззвучному, Все крутите, ворочите, як дзиґу, Аби на ньому скрести врешті кригу. Коли він ледве згріб себе з дивану, Прокинувся з світанням, рано-рано, Шпигують за ним норовливі вагони, Що цокають по рейках у скажених перегонах. На кожну бульку з носа вони свідки, І як проспав він перехід на іншу гілку, І як з обличчам кислим, мов на каторгу, Кидається у бій, в обійми натовпу. Коли мурахи розсипаються на шкірі, У цьому стані ледве доповзе в квартиру, Й навколо всі повчали, бач, не знає міри. Словом, у юності, старості, розпачі, хіті, Годину журби і радості миті, Закоханім блиску очей, насправді деінде, Цей пасажир усе їде, і їде, і їде. Бувають падіння, та й злети бувають авжеж, А ти все везеш, і везеш, і везеш
