Ніжним дотиком врятуй її мистецтво, Поцілунком теплим запали, Бо світ такий простóрий та невпинний, що легко загубитись в тишині. Наздожени слова її прозорі, Такі от чисті, барвінкові, Вони у світлі бачать зорі, що тепло зіткані були. Вона примхливо бачить місто, І от ті вулиці барвисті, Ігристий дим понад свічками, І тепло так лише між нами. І ось в руках її намисто, І легіт лагідний, шум листя, І сон дрімотить, шепче місто, Гуляють сни, над нами дійство. І нам удвох, і нам не тісно! Бо у цьому місті, де шепче листя, Любов безмежна пророста, І зрання нас обігріва. Вечір тихо проплива, Розмову чуйну заверша, Дрімотить сон, гуляють сни, І час вечірньої зорі. І тепла кава, мов розрада, Кава, кава... тиша пада. Na_muzychna #вірш