В одному вагоні з поціновувачами фентезі читачка Юля, швидше за все, мовчки пила б свій трав’яний чай і нервово м’яла стік з цукриком. Але після «Дітей вогненного часу» у неї таки є що сказати! Ця тендітна книжка на 600 з хвостиком сторінок від авторок Мії Марченко і Катерини Пекур отримує від пані Ю впевнену десятку. Аргументувати таку оцінку вона пропонує в такий спосіб – «я сама в себе дещо спитаю». Недарма ж бібліотекарі часто говорять самі з собою. До слова, це невиліковно. Навпаки – навіть захопливо й інколи корисно. Як би Юля коротко описала цю книжку підліткам, з якими раптово опинилася на касі в АТБ? Або що б розповіла про книгу своїм мовчазним сусідам у купе? Коли широко всміхалася, жахалася або голосно реготала? І звісно, яку б промову виголосила зі сцени під час вручення літературної премії авторкам цього фентезі? 👉 Відповіді в ЛітОглядці