​Джейсон Сіґел будував кар’єру у комедіях та ромкомах: «Дивакі та навіжені», «Я люблю тебе, чуваче», «Як я зустрів вашу маму» — це лише частина його відомих робіт. Коли Джейсону було 33, режисер Джеймс Понсольдт запропонував йому зовсім іншу роль: зіграти Девіда Фостера Воллеса у фільмі «Кінець туру». Після понад десяти років роботи в одному жанрі з подібними персонажами, Сіґел мав страх перед новим викликом. «Це була справжня драма», — розповідає він про цю історію. «Я ніколи нічого подібного не робив». «До цього моменту я або сам писав сценарій і точно знав, що зможу це зробити, або мені надсилали щось, близьке до моїх робіт, тому я знав, як це втілити». Але, прочитавши сценарій «Кінця туру», він зізнається: «Я не був упевнений, що впораюся... І мені було дуже страшно». Спочатку Сіґел хотів знайти виправдання, щоб відмовитися від ролі. Але тоді він подумав: «Ким ти хочеш бути? Людиною, яка спробувала, чи тим, хто все життя сидітиме на вечірках і говоритиме: 'Якби я зіграв Девіда Фостера Воллеса, я б…‘?. Всі ми знаємо таких людей. Тих, хто каже: 'Якби я зняв The Revenant, ведмідь був би значно швидшим.' І тоді я вирішив: 'Давай дізнаємося. Давай дізнаємося, чи зможеш ти це зробити». У своїй книзі A Swim in a Pond in the Rain Джордж Сондерс визначає історію як «систему передачі енергії». Коли творчий текст — оповідь, фільм, пісня чи книга — зачіпає нас, це означає, що енергія передалася від творця до глядача чи читача. Один зі способів підвищити енергію тексту, за Сондерсом, — це «розтягнення своїх можливостей» — спроби робити те, що знаходиться на межі ваших здібностей. Сондерс порівнює це з тренуванням: якщо ви завжди бігаєте ту саму дистанцію з однаковою швидкістю, тіло адаптується, і енерговитрати зменшуються. Щоб збільшити витрату енергії, потрібно «розтягуватися» – бігати швидше, далі або і те, і інше. Так само актор, який постійно грає схожі ролі, може втратити виклик і свіжість у своїй грі. Щоб підвищити енергію своїх виступів, актору потрібно виходити за межі комфорту, брати ролі, в яких він не впевнений. Фільм «Кінець туру» вперше показали на кінофестивалі Sundance у 2015 році. Він отримав чудові відгуки, а гру Сіґела назвали: «співчутливою, багатогранною, розумною». Глядачі в залі затамували подих. Після прем’єри фільм вийшов у кінотеатрах по всьому світу, а Джейсон Сіґел виграв кілька нагород за найкращу чоловічу роль. «Кінець туру — це фільм, який змінив мою кар’єру і мій підхід до акторства», — зізнався Сіґел. Готуючись до ролі Девіда Фостера Воллеса, Сіґел вирішив уявити себе на місці актора, якого він поважає: «Я грав у 'Що зробив би Едвард Нортон?' Я не мав системи підготовки до чогось подібного, тому думав: 'Едвард Нортон, напевно, запросив би тренера з діалекту. Едвард Нортон, можливо, переписав би свої репліки.' Я просто здогадувався, що могли б зробити ті, ким я захоплююся, і робив це. І знаєте, смішно, але підготовка, яку я вигадав для «Кінця туру», стала моєю системою до сьогодні». 📚Придбати абонемент на лекції зі сторітелінгу 🎬Підпишись на game of stories