відколи немає кохання, вíрші стають черствими.
немає емоційних присвят і я не радію віднині.
нíкому за очі сказати, ні порівнянь, ні метафор.
красу загубили сьогодні, так й не знайшовши світанок.
зупиняюсь на мить, тиша, уже й думок тих безліч.
не мрію більше про щастя, вдивляюсь у темряві в безніч.
кохання ж зазвичай, коли хтось піде.
коли залишать і не повторять той ранок.
коли відчуваєм нове, а цілуємо лиш на останок...
і скільки слів пестливих почути нам не вдалося.
на тебе я більше не зла, ні, тобі не здалося.
кохання залишило слід, я знаю, коли з тобою зрівняю.
ти мене згадуєш?забудь. тут тільки я пам'ятаю.
в коханні клялися навічно, а тепер цю вічність забули.
ранок чи безніч? ні. світанок спільний здобули.
і коли в черговий раз свій світанок я відшукаю.
я тебе згадаю, ніби ніколи, мила, й не знала.