[☧]Ангарта.

Браття й сестри!

Цього тижня Вісник "Ангарта" завітає з лекторськими читаннями для дружнього козацького руху.

Тема читань - Український монархізм та Козакія. Підніматимуться теми нерозривности традиції явищ та спільної духовности, яку варто плекати, як запоруку здійснення спільного Походу На Схід.

Подія відбуватиметься на каналі "Січова Братія".

Запрошуємо усих українських монархістів, які дорожать великодержавністю власної Батькивщини та козацьких братчиків завітати.

–4 Жовтня(П'ятниця)
–20:00 за Києвом

Миру Вам!

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Ꮯічᴏʙᴀ Бᴩᴀᴛія

[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи:@AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи:@A_Rtuur

«Органічна геополітика»

—•—
Для сучасної України наука про створення імперій — це практичний посібник по виживанню, бо відмова від такого свого часу вже призводила до поневолення та закріпачення українського люду. В нашому сьогоденні панування бачення України скрізь окуляри бідності та неспроможності ні до чого, окрім як постійного, ніколи не припиняючогося потоку виборювання особистої незалежності, домінує над усіма іншими виключно через особисту відмову кожного з існуючих нині громадян.
—•—

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи: @AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи:@A_Rtuur

Стаття на тему: Земельне питання за часів Гетьманату Павла Скоропадського

--•--
https://telegra.ph/Zemelne-pitannya-za-chas%D1%96v-getmanatu-Pavla-Skoropadskogo-09-10
--•--

-•-
#українофілія
#реформи
#уряд
#українізація
#земельнепитання
#суспільнежиття
#дипломатія
#становище
-•-

[☧]Ясновельможний Ꭺᴩхіʙ
[☧]Зʙ'яɜᴏᴋ:@Absolutistbot

«Діялоги про епістемолоґію монархії й руки Господа»

–•–
З самого початку існування людства, питання про джерело влади та її правомірність постає як основоположне для побудови суспільства. Чи є влада результатом людських угод, чи закорінена вона в чомусь більшому, метафізичному? Перед вами діялог між двома мислителями: одним — християнином та переконаним монархістом, який відстоює абсолютистську систему, иншим — анонімним співрозмовником, нині — абсолютистом. У діялозі постає питання про те, чи дійсно влада короля, що панує над народом, є лише наслідком людської волі або ж має божественне походження. Чи може земний володар бути лише пішаками історичних і соціяльних обставин, чи все ж таки він поставлений на трон самою рукою Бога?
–•–
Автор - Микита Шевченко.

Сторінки - 4.

Дата публікації - 2024р.

[☧] ᏗЗᎩᎢ
[☧] Зʙᴏᴩᴏᴛній ɜʙ'яɜᴏᴋ: @lzutua_bot

Розробляємо дизайн нового патчу для нашої крамниці Arch. Michael

(зображення заблюрене)

Можете оцінити макет в коментарях.

«Аристотелева памбасілея та метафізика монархії» - переклад Ангарти.

Частина ІІ.

Цикл "Новітньої книги Царів"

—•—
Особливий статус героїчних царів дає можливість для порівняння. Це тип царювання, визначений Арістотелем, який є найближчим до памбасилеї. Особливий статус царів не турбує авторів епосу. Їхні царі, як правило, ідентифікуються за нелюдськими атрибутами, які пов'язують їх з божеством. Гомерівські епітети називають їх діосами, діотрефами тощо.[69] Це атрибути не звичайних людей, а особливих особистостей, які займають особливе становище в космічному порядку, є посередниками між людським і божественним, встановлюють добрий порядок у космосі, як описує Одіссей (Од. 19.109-114).[70] Надлишок смислу царювання щасливо вміщується в героїчному світі, і культурний статус епосу відтворює і підтримує цей надлишок смислу.
—•—
[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи: @AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи: @A_Rtuur

«Аристотелева памбасілея та метафізика монархії» - переклад Ангарти.

Частина І.

Цикл "Новітньої книги Царів"

—•—
Розповідь Аристотеля про царську владу в «Політиці 3» є відповіддю на багатий дискурс про царську владу, який пронизує грецьку політичну думку (зокрема, в працях Геродота, Ксенофонта та Ісократа), де цар є парадигмою чесноти, а також втіленням і гарантом порядку, пов'язуючи політичний мікрокосм з макрокосмом всесвіту. Обидві моделі, відокремлюючи індивідуального царя від колективних громадян, спонукають до подальших, більш абстрактних роздумів про важливість царя у фундаменті держави, про те, чи можна вважати царя частиною поліса, чи відокремленим від нього, а також про зв'язок між полісом і всесвітом. Розглядаючи ці аспекти теорій царської влади, Аристотель досліджує «метафізику монархії», що є частиною давньої мереологічної проблеми частин і цілого в побудові поліса, і пов'язує свою розповідь про царську владу з думками про громадянство і розподільчу справедливість у полісі. 
—•—
[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи: @AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи: @A_Rtuur

«За Трон й Батькивщину. Ресставрація Карла Стюарта»

Перевидання Ангарти.

—•—
Історією керують особистості. Особистості руйнують сталі держави і їх порядки, на плечі особистостей же і лягає тяжа за відновлення цих порядків. Підручником для цих майбутніх державників, які прагнуть реставрації утраченого ладу монархії очевидно є досвід минулих століть, людей на яких вони мають рівнятися, та якості яких при собі мати, постаті, якими вони мусять надихатися.
Про одну з таких славних історій - життя та прихід до престолу короля Карла II "Веселого" й буде вестися приклад.
—•—

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи: @AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи:@A_Rtuur

***

Абсолютизм та його онтологія виходить майже цілковито з твердження, яке належить упалому Ангелові - Робертові Філмеру - що не існує влади, окрім монархії. Це твердження не базується ні на гордовитім уявленню, що розбираючи концепт влади як функції, закону та пасивности/активности, ми доходимо до розуміння, мовляв лише монархію у повній мірі лише можна визначити, як владу, хоч це і так. Воно не базується навіть на факті, що вся влада походить від монархії генеалогічно, хоч і це є так.

   Така константа виходить з набагато абсолютистичнішого уяявлення: вся влада є монархією.
   Виходячи тут з теорії Філмера, яку зазначаю лише як корені думки та за моральним правом, а саме її форми оснащеної американським абсолютистичним виданням “журнал нео-абсолютизму”, абсолютистська онтологія живе у наступних трьох заявах:

І. Що не існує виду влади, крім монархії, бо вся влада походить від монархії.

ІІ. Що не існує довершеної влади (монархії), крім абсолютної монархії.

ІІІ. Що вся монархія (а значить і вся влада) є спадковою, але єдиний спосіб її передання за правом - правонаступництво.

Всі ці твердження стають моментом зрозумілими, коли лиш довести одну аксіому - монархія визначається совереном, соверен є центром влади, а соверен-центр-влади є тим, хто приймає понадюрисдикційні рішення, а себто той, хто має право слова-вийнятку.
   Монархія, як форма, що апріорі базується довкола однієї людини, нею і визначається, ця людина ж і є совереном, бо в ньому уособлена держава, її воля, увібрана та перенесена Богом, ним і правом, яким оснастив Його перший та власний рід. Соверен, очевидно, виконує набагато більше обовязків, ніж активна функція прийняття вийнятку, щонайменше, бо закон який і сформований ним, або його родом, леґітимізується через нього, бо, посилаючись на Філмера:

…кожен закон завжди повинен мати якусь теперішню відому особу, чия воля має бути в тому, щоб зробити його законом для сьогодення.

В цім і полягає функція монарха як ґаранта закону. Але всі ці функція входить у пасивну ролю монарха, я політичного актора, в якім уєднюються субєктивності, що ними він і делеґує; активна ж його роля - це шахістське право на вийняток, без якого він є не повноцінним, бо воно є запорукою всієї суті його влади у концентрації - бути понад юрисдикцією, таким чином і стаючи нею. Навіть анархістська онтологія визнає закон, що існує навіть у беззаконні, бо задеклямоване навіть морально беззаконня є законом якогось існування, як головний реґулятор процесів у якихсь  межах. Це дає зрозуміти, що роля понадюрисдикційного елементу н може лежати у низах. але лише бути підвищеною над, а значить - найбільшою; себто не існує такого собі стюарта, який виконує екстернально функцію виходу у вийняток, є лише Верховенство над правом, яке і саме у собі стає правом, як і статусом.

Визначившись із цим, розуміємо - соверен - це функція та закон функціонування якогось організму, що наділений Кимсь, або чимсь, правом виходити у вийняток. Це суто гієрархічний конструкт, й така позиція існує лише як пік гієрархії, бо “урпавляти всім й вся” можна або відповідно до закону, уявленого у будь-якім обмеженню, будь-то принціп, чи кодекс, й тоді керує закон, бо він керує і його виконавцем, або поза законом, й робити це не створюючи нового закону можна лише у стані вийнятку, бо-ж зрозуміли - закон є константа обмеження, рамка.

Але якщо соверен є правом (воля без її виявлення є ніщо, тож право персоніфікується у виконавцеві), а це право - верховною владою, то весь цей понадзаконний субстрат є лише сакральною, або секулярною інтенсивністю влади. Влада, як основа життя, жага до якої - рушій динаміки узагалом - це набута функція, у якої є виконавець. На цім моментові уважний читач вже міг зрозуміти, що в такім разі є зовсім не важливо, чи влада інтенсифікується в одній персоні, або в концентрації меншої владної інтенсивности - зібранні. Влада таким чином може сконцентровуватися, або розконцентровуватися, роздвоюватися, або збиратися у ціле - це лише питання її інтенсифікації.

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи: @AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи:@A_Rtuur