В концепції діяльності Національного Банку України є поняття "вербальна інтервенція". Це поняття означає, що коли посадова особа НБУ шось пиздане, то це гарантовано має великий вплив на стан фінансового ринку країни, а можливо і інших країн також. Тому НБУ живе в розумінні того, що кожне слово коштує грошей. Кабінет Міністрів України позбавлений розуміння концепції вербальної інтервенції. Там люди живуть в світі, в якому можна пиздіти все що в рота влізе, а винні в цьому будуть всі крім тебе, якісь теоретичні злодії та злочинці. Ну тобто вийшов міністр і пизданув що закон "про банки і банківську діяльність" він вважає ворожим і неправильним. З цього можна зробити логічний висновок, що він буде боротися з цим законом, що банківської таємниці більше не буде, що кожна транзакція бізнесу буде відома і відкрита конкурентам. Які з цього люди робитимуть висновки? Зрозуміло, які. Довіряти банкам більше не можна, гроші треба виймати і ховати, виводити за кордон, оперувати в юрисдикціях, в яких немає міністра Марченка. Україна зробила свій відважний крок, заявила що гроші їй не потрібні і вона буде з ними боротися. Всі намагаються вивести гроші за кордон, наступає криза ліквідності у банках, банкопад, жопа, смерть. Тому що міністр Марченко вирішив відкрити рота і зробити вербальну інтервенцію, хоча і не знав, що це таке. А спитати потім Марченка "хто винен в банківській кризі?" і він надасть сто варіантів, жоден з них не буде "моє брудне помело". Єдина добра новина полягає в тому, що поняття вербальної інтервенції стосується інституцій з репутацією. Кабінет міністрів до таких не відноситься, це у нас просто будка з собаками, веселий лай звідти вербальною інтервенцією не є, оскільки всі розуміють, що це просто вітер з ротового отвору, за яким жодних інтенцій не існує.