Make фільми про вампірів great again!
2 січня в українському прокаті вийшов фільм Роберта Еґґерса «Носферату. Симфонія жаху». Це римейк однойменної німої картини 1922 року німецького режисера Фрідріха Вільгельма Мурнау, що в свою чергу є неофіційною екранізацією «Дракули» Брема Стокера
(анонс)Кого ви собі уявляєте, коли чуєте слово «вампір»? Можна припустити, що це буде блідий чоловік з гладкою шкірою може навіть в довгому плащі з високим воротом, а може просто в старомодному костюмі, можливо це буде серйозний герой чи гротескний та комічний (як у Вайтіті), але швидше за все не той, який викликає жах чи огиду. В трейлері «Носферату» немає вампіра графа Орлока напевно для того, щоб підсилити у глядача ефект неочікуваності при перегляді кіно і цей ефект спрацьовує, бо такого вампіра-монстра ми ще не бачили
Сюжет картини відомий. Молодий, щойно одружений агент нерухомості Томас (Ніколас Голт) відправляється з вигаданого міста Вісборг в Трансильванію, щоб там продати замок графу Орлоку (aka графу Дракулі, якого грає Білл Скарсгард). Проте Орлока значною мірою цікавить дружина Томаса — Еллен (Лілі-Роуз Депп), яка в свою чергу марить та зазнає епілептичних припадків за відсутності чоловіка. Герої укладають угоду й Орлок відправляється на кораблі в свій новий замок у Вісборг та разом з собою приносить у місто щурів, чуму й справжнє зло
Картина не приховує в собі загадок, а пошук підтекстів тут стане радше пошуком надінтерпретацій. Фільм дивує саме емоційно зокрема за рахунок нових неклішованих форм в комбінації зі страрими знайомими сценами. Окремо треба відмітити абсолютно переконливу акторську гру зірки цього фільму — Лілі-Роуз Депп, яка виглядає дуже гармонічно і бувши звʼязаною та тремтячи від конвульсій, і з закривавленими очима, і навіть в еротично-мерзенних сценах особливо в кінці кіно (фінальні кадри з красунею та чудовиськом — це окремий вид мистецтва). І ще одне емоційне здивування у цій нереалістичній історії — це абсолютно реалістичні (бо вони є справжніми тваринами-акторами) дві тисячі (!) щурів, що зʼявляються у другій половині фільму
Говорячи про форму, треба зазначити, що стрічка має красиве обрамлення. Кіно починається зі сцени, де Еллен описує своєму чоловіку Томасу сон, де вона одружується зі смертю. Цей початок віддзеркалиться у кінці кінострічки, а ще ця сцена немов одразу заявляє, що головною темою картини буде смерть. Крім того, фільм красиво ілюструє містичну темряву та світ без Бога, де фактично не працюють молитви, виголошені перед сном самими невинними героями фільму. Цікаво, що події кіно відбуваються взимку напередодні Різдва, але різдвяне диво тут працює тільки за допомогою алхімії (та алхіміка фон Франца, якого грає Вільям Дефо), що загалом перекреслює ідею існування бога
На завершення, треба зазначити, що Роберт Еґґерс пропонує саме переосмислення картини 1922 року. Як оригінальне кіно воно радше за все не здатне вразити сучасного глядача, бо головне тут контарст: контраст з класичною історією та контраст, що руйнує очікування
#ЗК_кіно
