Я ще йду разом з Кімом і блаженним Ламою запилюженими дорогами колоніального Бгарату. А точніше йду сторінками «Кіма» Ред’ярда Кіплінга. Дочитала книгу ледь до середини, але вже кортить поділитися бгавою цього твору. Звісно, він колоніальний і в ньому відтворюється багато колоніальних стереотипів, але зараз не про це. А про те, що він пахне Індією, хай навіть колоніальною. Пахне тим самим смогом, який вловлює ніс, щойно нога стає на трап літака в аеропорту Індіри Ганді. Скільки ж вечорів та ночей Кім провів перед багаттям у великих та малих містах Північної Індії – у Лагорі чи Амбалі!А скільки разів Лама-дивак закурював люльку. До диму, звісно ж, домішується запах кардамону і пара від щойно звареного «жовтого» рису, запах придорожньої пилюки і палених брикетів з коров’ячих кізяків гомайї. Звісно ж книга не тільки пахне Індією, а й звучить нею. Галас людських розмов, скрип возів, тріск спонтанних придорожніх вогнищ, іржання коней, шепіт мантр, дзенькіт дзвіночків… Ні, Кіплінг не буде вас турботливо вводити в курс справи й пояснювати реалії життя навколо, він діє по-спартанському – кидає у річку численних місцевих загальних та власних назв. Банія, Джаду-Гхера, чела, сансі, сагиб та факір. Випливете, тобто продовжите читати – чудово, не випливете і знудитеся від нерозуміння – грець із вами. Тож ви будете йти вулицями разом з усім тим посполитим людом, який можна зустріти в містах колоніального Пенджабу – з жебраками й багатими купцями, з Абдуллами та Мухаммедами, з англійськими офіцерами, селянами, проститутками, чамарами та банія, зі святими та шахраями, паннами під балдахінами і водоносами. І теж будете думати, що головний герой – Кім (який у нас зараз асоціюється з бридким пухкощоким диктатором) – як той Тіріон Ланістер: ніколи не знаєш, чи він малий, чи вже майже дорослий, чи він світлий, а чи темний. Індія багато в чому змінилася – наростила собі хмарочосів за ХХІ століття, набралася білосніжних машин, а в чому залишилася незмінна, так це у своєму сенсуальному калейдоскопі, коли на вулиці тебе атакує мільйон сенсорних вражень – візуальних, аудіальних, нюхових (у всьому багатому спектрі), ба навіть тактильних, коли раптом знівідкіль сіпає тебе за руку ззаду індійська дитина зі словами «мем, мем, пайса». Тож, спойлерів, здається, вдалося уникнути, а прянощі в повітрі, ймовірно, нагнали апетиту. Смачного.  https://m.media-amazon.com/images/I/71UEovMM33L._SY466_.jpg