Тільки що закінчилося онлайн-обговорення "Там, де заходить сонце" Олени Пшеничної на моєму клубі "Читаємо з Дафою". 😈 Загальна оцінка — 2,5 з 5 😂 Звучали епітети "лубок", "картонка", "нудно" і "не вірю". Що, як каже Людмила, леді вінтажного віку, що молоді дівчата відмічали, що ніяк не вдавалося ані повірити в цих героїв (хіба що окрім однієї), ані якось їх співставити із своїми рідними бабусями чи дідусями. 📎 Наступним пунктом відбирання "зірочок" стала основна думка твору, яка, попри свою анотацію, геть ніяк не стосувалася віри чи підтримки її. До того ж, весь масив тексту прямо таки унормовує стигматизацію що медичних геріатричних закладів, що просто будинків літніх людей. 📎 При цьому, показавши геть іншу картину таких закладів у Франції, авторка наче висміює і їх систему, і навіть саму думку, що літні люди можуть самостійно хотіти проводити старість в подібних місцях, а не вимагати від дітей та онуків лягти й вбитися поряд із ними, бо як жеж так, вони цих квіточок ростили, а вони тепер, падлюки такі, хочуть мати своє окреме життя. 📎 Ну і ще там було багато про те, що весь твір скидається на дипломну роботу від старатєльной відмінниці, яка весь рік сиділа на першій парті, все ретельно нотувала, всі вимоги до літературного твору виконала, от тільки ані душі в ньому нема, ані душевності. 📎 Додали до низького балу ще й надлишок епітетів ні до ладу, числені повтори одно й того самого, відсутність живості головних героїв, які, наче та балалайка, складаються з трьох струн і видають тільки одну мелодію. Коротше, суцільне #Дафа_не_радить від всього клубу ✅