Завжди, коли купую детектив/трилер знаю, що швидко його прочитаю, звісно ж, ця книга не вийняток.
Дякую бабусі, що з дитинства дозволяла мені дивитися з нею детективи, пити каву та вдягатися, як завгодно.
Санаторій Сари Пірс це дійсно хороший трилер, як на мене. Відверто не розумію, чому до цього твору аж так багато критики.
Мені сподобалася детально прописана історія головної героїні та її психологічні особливості: комплексний ПТСР, підвищена тривожність, панічні атаки, невпевненість в собі, страх близькості, тривожно-уникаючий тип привʼязаності, намагається дати іншим людям те, чого б насправді хотіла сама отримати — механізм профлексії, наприклад, коли поспішає відразу допомогти іншим, не залишає їх, турбується(хоча й емоційно близького контакту там немає), при тому не визнає свою потребу в тому, щоб про неї турбувалися, підтримували та в певному сенсі захищали. Вона звикла бути сильною, але в певний момент життя саме їй не вистачило сильної людини і справжньої підтримки поруч.
Також сподобалася багатошаровість історії — читати цю книгу, це як складати пазл, поступово, крок за кроком. Про деяких персонажів хотілося б дізнатися більше — наприклад про Айзека чи Вілла.
Кінцівка була неочікуваною для мене, загалом всі персонажі книги постійно брешуть, тому так чи інакше в чомусь підозрювала всіх, але не всі приховують вбивства, в когось більш особисті таємниці.
Мені було трохи забагато подій під кінець, але це було цілком логічно.
Епілог натякає на те, що буде в другій частині — не зрозуміло, але цікаво.
Для мене ця книга була ідеальним завершенням мого читацького року — легка, захоплива, швидко читалася, залишила приємний післясмак.
