Отже, суб’єкт потрапляє у якісь нерівноправні відносини через те, що він має певну цінність, яка водночас є його даром і прокляттям, адже приваблює сильнішого, і після поневолення служить певною функцією, яка приносить певну вигоду "володарю". 1) У випадку «володар – раб» усе просто: праця раба служить способом створення благ, які приносять користь володарю. 2) У випадку з сировинними країнами також все зрозуміло. Наприклад, візьмемо домінантний «ресурсний неоколоніалізм»: багаті природні ресурси країни служать «паливом» для промисловості поневолювача та нарощення його виробництва. 3) У випадку з Україною усе складніше, адже домінантним видом неоколоніалізму є інтелектуальний. А складніший цей випадок тим, що ми не маємо очевидної відповіді на такі питання: яку цінність Україна має для Заходу і яку вигоду йому може дати? А якщо згадати про роль України як «Щита Європи» чи «Щита цивілізованого світу» і домінуючий наратив про вічну екзистенційну боротьбу з Росією, яка тягнеться віками і має в знак помсти вестися ще сотні років, то все стане на свої місця. Велика цінність і прокляття України водночас – це її стратегічне географічне розташування на кордоні цивілізацій, місце перетину інтересів провідних держав, сполучення Заходу та Сходу у ширшому розумінні. У плані дару або ж багатства для України – це можливості використання транзитного потенціалу, а саме створення логістичного хабу, центру торгівлі, формату країни - мосту на перетині стратегічних світових комунікацій. Країни, з якою ніхто не буде воювати. Прокляття – це те, що нас історично використовували і далі хочуть використовувати як буфер між різними типами цівілізацій або ще гірше, як точку напруження між ними. Тобто, як країну, що часто знаходиться в стані війни. Україна поступово втрачає свої географічні переваги. Але це не наше рішення. Воно було підготовлене численними експертами-"економічними вбивцями", які ще напишуть свою "сповідь". І вона стане черговим бестселером і над ним будуть лити крокодилячі сльози західні інтелектуали. Роль буферної зони - компрадорська в своїй основі, в ній немає любові до своєї країни. Але ця ідея підтримується олігархами-компрадорами. Зараз активно формується нова національна ідентичність буферної території, точки напруги між Заходом і РФ. Роль щита, а насправді, геополітичного капкана. Після того, як Росія розпочала свою немотивовану агресію проти України, агресію, яка не має виправдання, Захід "раптово" розгледів у нас цінність для своїх геополітичних цілей щодо послаблення Росії. Тому завдяки інтелектуальному неоколоніалізму відбулась підміна позитивної моделі розвитку України (використання "дарів географії") на "прокляття географії". Отже, цінність України, а саме її стратегічне розташування стали інструментом виснаження Росії внаслідок війні, яку Москва, звісно, сама і почала. Тобто функція "щита", що формується у рамках інтелектуального неоколоніалізму - виконувати роль своєрідного геополітичного капкану для Росії по типу Афганістану, звідки ворог, ступивши і витративши купу економічних, військових, демографічних ресурсів, має вийти ослабленим. Це модель капкану, потрапивши в який, російський ведмідь має відгризти собі лапу та повернутись у барліг, шкутильгаючи на трьох. Саме тому не треба тішитися ілюзіями того, що західні політики нерішучі боягузи або не бачать якихось перспектив. Навпаки – бачать ще краще, ніж ми, вони мають чіткі інтереси, розрахунок та стратегію, де ми займаємо роль щита чи капкану, який має виснажити російського ведмедя, який сам, з власної вини, потрапив у капкан війни. І не треба думати, що ось-ось ми переконаємо США чи ЄС у тому, що нам треба допомагати розвиватися на довгу перспективу як Південній Кореї. Адже нинішня стратегія Заходу по відношенню до України перетворює нас у одноразовий ключ для трансформації Росії. Для Заходу - це короткострокова інвестиція, надприбуткові плоди якої - це зміна політичного курсу Росії на прозахідний, розкол між Пекіном та Москвою і конфлікт між ними.