19 травня 1965 року відбувся четвертий тестовий політ твердопаливного носія-прототипа Little Joe II (Маленький Джо II) — найменшої з ракет, що використовувались у програмі Аполло. Цей одноступеневий носій було побудовано для випробувань командного модуля корабля Apollo та для перевірки системи переривання польоту й приземлення на парашутах. Ракету назвали на честь її попередниці, Little Joe, що використовувалась для аналогічних випробувань у знову-таки програмі-попередниці Gemini. Всього з 1963-го по 1966-й рік було проведено п'ять польотів LJ II. Але саме під час четвертого сталася цікава подія. Справа в тому, що цей політ було заплановано як випробування системи переривання польоту на великій висоті (у розрідженій атмосфері): вона мала спрацювати за командою з Центру керування. Але через нештатну роботу носія, який втратив орієнтацію, почав обертатись та буквально розвалюватись у польоті, система спрацювала автоматично. Нехай і на меншій від запланованої висоті. В кораблях типу Apollo СПП являє собою твердопаливну міні-ракету, встановлену в носовій частині корабля. Під час нештатної ситуації ця ракета запалюється і "відриває" корабель від носія з шаленим прискоренням. Задача — якомога швидше відлетіти на якомога дальшу відстань від ракети, аби її потенційний вибух не пошкодив корабель з екіпажем. І саме з цією задачею СПП Apollo впоралась. Тож унікальне заплановано-незаплановане випробування було визнано успішним. @alphacentaurichannel