——— Сьогодні було зібрання українського національного руху, усе було як завжди, збиралися троє чоловік на назначений час, але здається, лист який був захований на цвинтарі, москалі вже прошарили, і вони дізналися, що зібрання буде у неділю, після відправи під церквою. Лололошка був готовий до цього дня, як завжди, головною проблемою було не упустити ні одного зі шпигунів НКВД. Вийшовши з церкви, першим ділом шукає інших підозрілих особ. Одного з них він визначив у церкві, по лиці москаля було видно відношення до віри. Другий стояв під церквою, закуривши цигарку, розглядав усіх людей, з-під свого капелюха. Третій був по іншій стороні дороги, розмовляв з дамою у мештах, пані знає що робити. Ідеально, на кожну людину один хвіст, це ж так працює комунізм? Дейв або ж той самий Лололошка вже знає, що за ним слідкують. Рішучим кроком він прямує по вулиці, але старається бути в полі зору шпигуна. Вийшовши з людного місця, він забігає в провулок, за ним крокує на тяжких чоботах великий чоловік, який робить відстань між ними все меншу. Лололошка знав цю схему на памʼять, ніхто нічого не запідозрить, якщо якийсь молодий солдат пропаде безвісти. Ось тут у глухий кут між львівськими будинками та квартирами, голодні коти та трупи мишей, разом з тілом одного зі шпигунів. Лололошка тримав пістолет тремтячими руками, вбивство людини-це не те, за що він бореться. Йому страшно, відриті очі мертвого солдата, лякають, лякають так, що руки опускаються і пістолет падає. Ніхто окрім нього, не бачив момент смерті цієї людини, оговтатись після цього було складно, кожен раз як перший, звикати до цього просто неможливо. Лололошка, з пустими очима, нарешті приходить до тями, та згинається, щоб підібрати лежачий пістолет, який випав йому з рук від страху. Але різким рухом його пістолет летить до стіни, а збоку від нього появилась велика тінь. Він навіть очі не встиг підняти, як його за тим же пістолетом копнули з величезною силою. Дейв з біллю у животі падає на спину. пролунав глухий стон, піднявши очі догори, він не зміг розібрати, що за сволота його копнула, живіт болів настільки що аж у очах помутніло. Поки він не відчув, що лежить на чомусь теплому, мʼякому… На лиці Дейва був лише один жах, з кожним вдихом повітря все менше, чоловік що стояв перед ним, не промовив ні слова, він стояв, і дивився, як Лололошка з жахом старається піднятись. –Пацан, а тебе не стыдно так неуклюже убивать людей?-Чоловік який панував над Дейвом, різко і грубим голосом з нотками знущання, розвіяв це мовчання. Лололошка в ступорі, це російська мова, людина, що перед ним, появилась ні звідки, побачила злочин, скоєним ним, все що йому залишається, це або вбити і його, або скоїти самогубство, суд-це останнє що він хотів. Дейв зреагував і починає шукати пістолет, який лежав неподалік, але ще не встигши встати на ноги, його знову чоловік відкинув, ще й різким рухом вдарили по лиці. Нема куди тягнути час, бо його зараз відлупцюють як пса бездомного. Але тут хапають за волосся та піднімають до гори. Боляче, але Дейв терпить, глухі стони та тяжке дихання були такими гучними, але це напевне його шанс дати відповідь на удари, що у нього звісно не вийшло. Цей чоловік підняв його на ноги, та уміло прижав того до стіни. Вирватись було практично неможливо, але ногами він все ще старався якось відкинути чоловіка. –Успокойся, это и так ни к чему хорошему не приведет. Лучше отвечай зачем ты убил его.-Чоловік з грубим голосом ніби промурчав під вухо Дейву, так що аж мурашки по тілі пройшлись. –Я нічого вам не скажу.-Твердо та впевнено відповів Лололошка. –Все украинцы после церкви убивают невинных людей? А? Товарищ Дейв?-І тут Лололошка завис..Невже він упустив одного зі шпигунів? Він розпочав вириватись головою та розглядати чоловіка який був позаду нього. В темному провулку не було видно як одягнений чоловік, але він погляд Дейва зупинився на очах чоловіка. Темні очі спостерігали за кожним вдохом, пристальний погляд який дивиться начебто скрізь, темне волосся, та кашкет, скоріш за все війський. продовжений не буде.