Зі смертю я, відверто і на "ти"
І не лякають мене її холоднії шипи,
І руки, що з імли постійно витягають,
Тих, кого не просять
Й не благають.
Вона відверта, різка й холодна,
Як темнії її полотна,
Що спадають з тих тендітних плеч,
Кістки яких гострі як меч.
Зі смертю я, давно відверто і на "ти"
Мене, щоправда, вже лякають її гострії шипи,
І руки ті лякаючи холодні,
Що торкнулися очей моїх безодні.
Вчора вона дітей забрала,
Тих, кого залишить обіцяла.
І на крики лиш...мовчала,
На них давно уваги не звертала.
Ні, зі смертю не на "ти" і не відверто.
Холоднії шипи, витримать не так вже й легко.
І дивний сенс її безжальної ігри,
Чи цей обов'язок, що без її вини.
Я думав, що відверто з нею, і на "ти",
Аж поки не відчув на собі її гострії шипи.
#Вірші
