Кияни точно бачили модерний особняк на вулиці Лютеранській 23, а гості міста, хто ще не бачив, раджу ознайомитися🏨. Славний він виразним маскароном із жіночим обличчям на фасаді. Він ще називається «будинком з вдовою, що плаче», бо коли йде дощ, складається враження, що обличчям котяться сльози. Це свідоме оригінальне рішення архітектора Едуарда Брадтмана, який побудував цей будинок в 1908 році. Ось і пустилася фантазія берега, всі, кому не лінь, почали гадати, а що б цей маскарон означав. Серед інших звучить версія, що це …. Богиня Лакшмі, індуїстська богиня матеріального добробуту. Автори книги «Киев в стиле модерн» чомусь вирішили, що у Лакшмі корона – з лотоса, яку архітектор замінив на листя каштана. Не бачила я Лакшмі з лотосом на голові. А проте, у такої версії є як мінімум дві підстави. По-перше, це мода в кін. XIX – поч. ХХ ст. на все орієнтальне, на орієнталізм. Тому як Брадтман, так і замовник будинку купець Сергій Аршавський цілком могли знати про існування такої богині. З таких же причин київський адвокат і благодійник Богдан Ханенко замовив сюжети про Ангкор і Єгипет у своїй вітальні. По-друге, оскільки Аршавський був фактично нашим київським вайш’єю, логічно припустити, що богиня Лакшмі могла бути йому близька. А в реальності все було значно прозаїчніше, бо жіноче обличчя на фасаді, швидше за все, належало господині дому пані Аршавській. Ну і як же в Києві без містики? Я полізла в гугл-мепс, щоб ще раз нагадати собі, як виглядає особняк і в яких околицях знаходиться, і з подивом для себе виявила, що на віртуальній прогулянці на цьому будинку обличчя діви заблюрене 😱. Що б це могло означати?