В стрічці одночасно допис Тані Адамс про те, як вона боїться зайвий раз щось не те сказати чи щось не те зробити в присутності військових. І не тому, що вона їх боїться, а тому що розуміє, наскільки там-світ відрізняється від тут-світу. І взагалі невідомо, як і на що може зреагувати людина. І допис військової, яка витратила один з дорогоцінних днів своєї відпустки на те, аби відвезти русняві книги у весь з себе наскрізь такий патріотичний Сенс, де їх приймають і відправляють на переробку. І де їй сказали "ми зараз не приймаємо, треба було дивитися наш інстаграм". І в коментах хор імєні Вєрьовки на всі голоси співає "сама винна". І все це одночасно відбувається, в одній і тій самій точці Всесвіту, в одному і тому самому місті, в один і той самий час. Я не знаю, як із цим всім давати раду.