Мати тіло - це жахливо. Принаймні, для мене. Це наче в мене вже є дитина, яка постійно чогось потребує: то пісяти, то какати, то їсти, то плакати. Треба дивитися, аби воно нормально спало. Нормально їло. Не перемерзало але й не перегрівалося. Та ще й переконувати, що я його все одно люблю, навіть якщо якийсь хлопчик сказав про нього щось погане. Хоча насправді, воно мене бісить, але я маю любити його, як, певно мама любить свою дитину, бо це найцінніше що в мене є. Це важко, переконувати, що їсти піцу о 10й вечора це не корисно, але воно просить задоволення, капризує, маніпулюючи моїми почуттями до нього. До себе. Певно на добре, що я не маю дітей. Я була б занадто м'якою матір'ю, дозволяла б забагато. Окрім того, я досі не розумію різницю між 'дати свободу проявлятися' і 'забити хуй'.