«У 1987 році в Мілан очолив молодий тренер Арріго Саккі, що, не знаю чому, був одержимий мною. Він бажав отримати мене будь-що-будь, навіть більше, ніж Ґулліта і Ван Бастена, що вже приєдналися до россонері. Я сподівався, що переговори пройдуть дуже швидко. Насправді ж довелося нудитися в очікуванні – моя доля вирішилася в останній день трансферного вікна. Я відпочивав на Сардинії, коли зателефонував секретар синьйора Борґоньйо – генерального директора Роми: «Тебе продали. Повертайся до Рима. Ось адреса, де відбудеться зустріч із керівництвом Мілана».
Палаццо Велабро – готель, розташований в історичному центрі міста. Саме туди мені і належало з'явитися. Дістався до нього, увійшов усередину. Портьє, не кажучи ні слова, вручив ключ від номера і підморгнув. У той момент я ще не знав, що це означало. Розуміння прийшло пізніше.
Я піднявся нагору, знайшов потрібні двері, відчинив їх і потрапив у величезну вітальню. На столі побачив шампанське і велике блюдо з тістечками. Алкоголь пити не став, а ось солодке скуштував. Несподівано у кімнаті з'явився чоловік. Він мав досить молодий вигляд, хоча на його голові не було волоска. Жодної волосини – я перевіряв. Це був Адріано Ґалліані, виконавчий директор Мілана, відомий також як Lo Zio – «Дядько». Згадавши поведінку портьє, я прикинув, що він міг там собі напридумувати, і здригнувся. Він бачив, як у готель прибув лисий синьйор, що заздалегідь попросив принести в номер шампанське і тістечка. Потім прийшов я, Карлетто, на прізвиськр Il Bimbo – «Хлопчик». Тепер я зрозумів, чому портьє мені підморгував.
Ось так я вперше побачив Ґалліані. Ми говорили про його філософію, Мілан, майбутнє: «У нас великі плани». Фраза, яку я чув тисячу разів. «Наступного року ми хочемо виграти чемпіонат, завоювати право участі в Кубку чемпіонів, за два роки виграти Кубок чемпіонів, а за три – Міжконтинентальний кубок». А ось це вже щось новеньке. Я кинув погляд на годинник. Ґалліані говорив так, немов був п'яний, але ж було ще занадто рано, щоб він встиг напитися! Може, він просто збожеволів? Трохи згодом я також поспілкувався телефоном із Сільвіо Берлусконі.
– Алло, це президент.
– Добрий день.
– Доброго дня. Як ваші коліна?
– Нормально, синьйоре президенте.
– Ми дуже на вас розраховуємо. Хочемо виграти чемпіонат наступного року, за два роки – Кубок чемпіонів, а за три – Міжконтинентальний кубок.
Офіційно заявляю – вони всі були п’яні. Що за хрінь вони пили в Мілані?
Медогляд мав стати своєрідним заключним ритуалом. Я проти колін, моїх заклятих ворогів. Наступного дня прилетів Монті, лікар Мілана. Насправді ж огляд проводив професор Перуджа – той, хто мене оперував. Мушу сказати, що Монті залишився незадоволений побаченим, зрозумівши, що від моїх колін не можна вимагати багато. Однак, незважаючи ні на що, мене взяли до Мілана».
Карло Анчелотті
🌐 ДжанлукаЛападула
