Але поки план на найближчий час такий: Працювати, пройти обстеження у лікарів, уникати зустрічей з батьком і відкладати на переїзд, так щоб вистачило в кращому випадку на пару місяців перш ніж знайду роботу в іншому місті Хух Дай Бог сил
Я от до речі не знаю… до мене така ВЕЛИЧЕЗНА кількість людей прийшла саме через моє казкове положення сімейне і вавку в голові, але це все-таки канал присвячений малюванню… ніяково це все дуже. Напевно відкрию щітпост де буду закидати оновлення по ситуації і стану, підписуватись туди не треба (якщо тільки захочете), а тут тільки якщо прям важливі штуки писатиму, бо чернухі і так вистачає в нашому житті, не хочу псувати настрій людям, які на картинки прийшли подивитися.
Їду додому від лікаря. Виписали купу заспокійливих і направлення до психіатра.
Майже всю дорогу слухала музику, а позаду якісь крити перебивались і от тільки вимикаю навушники, як чую дід каже "а де написано що Крим український?" І НА ЦЬОМУ ЇХ ДІАЛОГ ЗАКІНЧИВСЯ
Це як сісти дивитися володара перснів і побачити тільки сцену з відгризеним пальцем.
Ще раз дуже дякую всім за підтримку, я справді прочитала все, що мені писали і в коментарях і в донатал. Постараюсь відповісти всім як тільки зможу. Дякую вам
Сьогодні мене відпустили з роботи раніше, бо у мене почались напади болей по всьому тілу 🤟🤟🤟🤟🤟🤟 Навіть менеджерка з якою у мене напевно найгірші стосунки на роботі; я думала вона мене ненавидить, навіть хотілось звільнитись через це; та навіть вона проявила до мене стільки розуміння і підтримки.
Сьогодні чи завтра буду записуватись до лікаря, бо все тіло не розтискає. Болить тупо все. За одно й отримаю підтвердження своїх болячок, до яких довів папаша.
Справжня дружба — це підтримка, а родина — джерело натхнення й сил. Як важливо берегти цих людей у своєму житті! akida_hazzzki подарувала нам розгортку, присвячену братам Елрікам та їхнім рідним і близьким. Як добре знати, що є ті, хто завжди поруч!
Оскільки з усіх хто донатив посилання на себе залишила наче тільки одна людина( 😭 ) Давайте своїх персонажів під цей пост, будь ласка. Вважайте це реквестами, за моральну і фінансову підтримку
Для справки... Мені є 18. Точніше виповнилось 21 рівно місяць назад. Але через а'бюзивну обстановку в родині, тиск від обох батьків, борги, довбане виховання через яке я весь час боюсь покинути маму, я не могла, та й досі не можу звільнитися з цієї ситуації.
Мені дозволили піти на роботу тільки тоді, коли був ризик, що папашу заберуть на війну (це було пів року тому. Щоб уточнити рівень контролю: до 15 років я не мала права пересуватись вільно містом. Тільки коли в коледж поступила, то змогла спокійно гуляти десь за межами району). Тоді був його черговий запой, я могла піти, але трималась заради мами. Нажаль його не забрали.
Звучить дуже тупо, жалюгідно, знаю. Я ненавиджу себе через це. Але мене весь час таскають на качелях між "поїдь до нас на Новий рік. Ми одна сім'я. Мама буде рада" і "ти йобаноє стєрво, я іспорчу тєбє жизнь". Хоча псувати ще далі це вже тільки обірвати це паскудне існування. Це зводить з розуму.
Весь цей час мене тримали чи то за відчуття провини, чи за відчуття відповідальності. Я досі боюсь, що якщо піду, то тоді мамине життя замість мого перетвориться на кошмар, бо йому не буде на кого вішати свої проблеми і зривати гнів, але я просто вже на межі.
Коли пішла на роботу, то почала обживатися мінімальними речами. Буквально одягом. Буквально бляха як би то зараз не прозвучало білизною. Зарплата продавця консультанта дуже мала. Я все сподівалась, що зможу з кимось з'їхатися, але мені нема з ким.
Я просто сподівалась що витримаю, що встигну втілити свою мрію, зможу себе забезпечувати малюванням, але нічорта не виходить. Тут або пахати на виживання на роботі, або далі існувати в одних стінах з людиною, у якої казна що в голові, що в один день все добре, а в інший тебе доводять до треморного припадку. Я намагалась виживати в цих умовах і не кидати малювання, бо здавалося, що без нього у мене немає сенсу існувати, та не кидати маму 1 на 1 з ним, але з кожним разом як ця істота вертається додому п'яною, я розумію, що вже не можу і треба ламати звичний стан речей через коліно. А ще, не дивлячись на власну фінансову прірву, частину зароблених грошей мені весь час доводилось скидати батькам, бо у них величезні борги. Тому про переїзд навіть мріяти важко.
Всі люди, що закинули мені грошей, я дуже вам вдячна. Неймовірно вдячна. Це дозволить мені вибратися з в'язниці в якій знаходжусь вже 21 рік.
Я відчуваю себе винною, що така доросла, з роботою, але не можу нічого зробити без допомоги.
Мій батько алкоголік і егоїстична скотина. Життя з ним дуже важке. До біса важке. Таке важке, наче тобі весь час наступають всією вагою стокілограмового уйобка на шию.
Я не маю фінансової подушки для втечі, але уживатися з ним стає все складніше. Сьогодні він проламав з ноги двері в мою кімнату. Без жартів.
Знаєте, мені прийдеться все-таки взяти паузу в малюванні. Ну тобто ще більшу. Якщо я хочу вибратися з того пекла в якому існую мені потрібно дуже багато працювати. Тобто ще більше працювати і відкладати всі можливі гроші. Якось так.
Щось малювати буду, напевно приблизно як зараз, але на більше, як я сама сподівалась мене просто не вистачить.
