Для справки... Мені є 18. Точніше виповнилось 21 рівно місяць назад. Але через а'бюзивну обстановку в родині, тиск від обох батьків, борги, довбане виховання через яке я весь час боюсь покинути маму, я не могла, та й досі не можу звільнитися з цієї ситуації. Мені дозволили піти на роботу тільки тоді, коли був ризик, що папашу заберуть на війну (це було пів року тому. Щоб уточнити рівень контролю: до 15 років я не мала права пересуватись вільно містом. Тільки коли в коледж поступила, то змогла спокійно гуляти десь за межами району). Тоді був його черговий запой, я могла піти, але трималась заради мами. Нажаль його не забрали. Звучить дуже тупо, жалюгідно, знаю. Я ненавиджу себе через це. Але мене весь час таскають на качелях між "поїдь до нас на Новий рік. Ми одна сім'я. Мама буде рада" і "ти йобаноє стєрво, я іспорчу тєбє жизнь". Хоча псувати ще далі це вже тільки обірвати це паскудне існування. Це зводить з розуму. Весь цей час мене тримали чи то за відчуття провини, чи за відчуття відповідальності. Я досі боюсь, що якщо піду, то тоді мамине життя замість мого перетвориться на кошмар, бо йому не буде на кого вішати свої проблеми і зривати гнів, але я просто вже на межі. Коли пішла на роботу, то почала обживатися мінімальними речами. Буквально одягом. Буквально бляха як би то зараз не прозвучало білизною. Зарплата продавця консультанта дуже мала. Я все сподівалась, що зможу з кимось з'їхатися, але мені нема з ким. Я просто сподівалась що витримаю, що встигну втілити свою мрію, зможу себе забезпечувати малюванням, але нічорта не виходить. Тут або пахати на виживання на роботі, або далі існувати в одних стінах з людиною, у якої казна що в голові, що в один день все добре, а в інший тебе доводять до треморного припадку. Я намагалась виживати в цих умовах і не кидати малювання, бо здавалося, що без нього у мене немає сенсу існувати, та не кидати маму 1 на 1 з ним, але з кожним разом як ця істота вертається додому п'яною, я розумію, що вже не можу і треба ламати звичний стан речей через коліно. А ще, не дивлячись на власну фінансову прірву, частину зароблених грошей мені весь час доводилось скидати батькам, бо у них величезні борги. Тому про переїзд навіть мріяти важко. Всі люди, що закинули мені грошей, я дуже вам вдячна. Неймовірно вдячна. Це дозволить мені вибратися з в'язниці в якій знаходжусь вже 21 рік. Я відчуваю себе винною, що така доросла, з роботою, але не можу нічого зробити без допомоги.